Глобальна система безпеки не витримала хронічного ігнорування насущних проблем, затріщала по швах і спровокувала нахабний переділ світу диктатурами. Наслідком імітації врегулювання конфліктів та порушення міжнародного законодавства стали сучасні війни, зупинити які в один момент неможливо. Суспільство прагне зазирнути в непевне майбутнє. Людям потрібні бодай якісь орієнтири.
Проте вага таких візіонерських концепцій прямо залежить від обсягу ресурсів у руках їхніх авторів. Ліві інтелектуали таврують найвпливовіших американських технологічних магнатів «технофашистами». Але ярлики заважають збагнути суть явища. Ілон Маск, Сем Альтман, Марк Цукерберг та Пітер Тіль просувають дивовижну концепцію нової світобудови. Для українців тут найважливішим є питання про місце нашої держави у цих планах.
Єдності у цьому елітному клубі немає. Спеціалізація та погляди магнатів різняться. Проте їх об’єднує віра у здатність штучного інтелекту, енергетики та біотехнологій здолати будь-яку кризу цивілізації. Вони переконані, що стрімкий технологічний стрибок унеможливить глобальні катастрофи та вирішить проблему дефіциту ресурсів.
ШІ дійсно обіцяє звільнити людство від марудної праці. Натомість інвестиції мільярдерів у продовження життя виглядають як персональний страх перед природною безпорадністю й смертністю. У цьому лідери Кремнієвої долини нагадують Путіна та Сі Цзіньпіна. Ті теж витрачають мільярди на ідею дожити до 150 років. Специфіка підходів тут залежить лише від улюблених авторів-фантастів кожного магната.
Для нас значно цікавішою є їхня жорстка критика державних інституцій. Маск і Тіль відкрито називають державу корумпованою, млявою та неефективною. Вони прагнуть замінити її приватними ініціативами. Соціальні функції уряду магнати вважають прокляттям. Автоматизація та термоядерний або сонячний синтез, на їхню думку, знецінять вартість товарів. Оскільки ШІ ліквідує більшість професій, Сем Альтман пропонує запровадити універсальний базовий дохід задля збереження стабільності суспільства.
Але такий технодетермінізм приховує колосальні ризики. Майбутнє одноосібно вибудовує група мільярдерів без широкого демократичного обговорення. Це елітарне управління відсилає до корпоративізму — одного з наріжних постулатів фашизму. Суспільство неминуче розшарується через монополію обраних на передові технології. Про виборність доведеться забути.
Техномагнати вірять, що технології є головним рушієм історії. Кордони та ідеології стануть другорядними перед можливостями космічних систем та ШІ. Це не спроба зробити людство біднішим. Це щире переконання, що традиційна державна система архаїчна й гальмує еволюцію.
Альтернатива соціальній системі від лідерів Кремнієвої долини
Причини заперечення «соціальної держави» мільярдерами досить прагматичні. По-перше, вони звикли до надшвидких циклів розробки. Державна бюрократія витрачає ресурси на адміністрування, а не на допомогу. По-друге, крізь призму соціального дарвінізму гарантії від держави сприймаються як фактор, що розхолоджує людей і вбиває мотивацію до ризику. Система має стимулювати досягнення.
По-третє, високі податки магнати вважають вилученням капіталу в ефективних інноваторів на користь «чорної діри» держбюджету. Тіль стверджує, що соціальні виплати перетворилися на інструмент політичного клієнтелізму для купівлі голосів, що нівелює політичний процес.
Замість держопіки пропонується технологічний капіталізм. Універсальний базовий дохід тут є автоматизованим «дивідендом від прогресу». Його розглядають як технічне рішення для збереження купівельної спроможності в епоху ШІ, а не як соціалізм. Цукерберг та Альтман бачать у цьому інструмент запобігання соціальному вибуху заради функціонування ринку.
Державну освіту мають витіснити приватні онлайн-платформи. Традиційне медичне страхування замінять дешеві технології превентивної медицини та біотехнології. Особливо цікавою є концепція «чартерних міст» — автономних стартап-держав із власними податковими режимами і правилами, де регуляції не гальмують інновації, що дозволяє конкурувати за таланти.
Мільярдери ігнорують податки, віддаючи перевагу філантропії. Фонди Гейтса чи Маска самостійно обирають критичні проєкти: чисту енергію, вакцини або колонізацію Марса. На їхню думку, це значно ефективніше за державні програми.
Проте передача відповідальності від підзвітної виборцям держави до приватного капіталу та алгоритмів позбавляє громадян впливу на майбутнє. Корпорації відповідають лише перед акціонерами. Людина втрачає статус громадянина, перетворюючись на звичайного користувача послуг. Відмова від представницької демократії створює пряму загрозу особистим свободам.
Суверенні інституції проти корпоративного прагматизму: виклик для України
У цьому новому устрої майбутнє України буде суперечливим, але надзвичайно цікавим. Після війни українська держава має вимагати від агресора компенсації збитків, покарання злочинців та безпекових гарантій. Це реалізується виключно через міжнародне право та міждержавні інституції. Техномагнати ж вважають ці механізми неістотними.
Для Кремнієвої долини важливі горизонтальні корпоративні зв’язки, а не вертикальні міждержавні відносини. Україні доведеться балансувати між інтеграцією до ЄС та включенням у мережу техномагнатів. Наша країна зацікавлена у міцних інституціях і технологічній відкритості одночасно. Корпорації ж орієнтуються виключно на власну вигоду.
Через прагматичний інтерес до природних ресурсів Росії у магнатів може з’явитися спокуса швидко перегорнути сторінку воєнних злочинів Москви і змусити Україну змиритися. Причиною є специфіка того, як саме великий технологічний бізнес помітив Україну.
Ставлення американського технокапіталу змінювалося поступово. Україна зацікавила їх тоді, коли Росія перетворилася на технологічного парію, а наша країна — на полігон для випробування винаходів майбутнього. Російська модель імпорту західного софту та чипів виявилася несумісною з агресією. Для глобального ринку РФ стала непередбачуваним ризиком.
Після 2022 року токсичність РФ змусила Apple, Microsoft та Nvidia відмовитися від співпраці через загрозу санкцій. Війна остаточно підірвала інноваційну репутацію Кремля. Росія продемонструвала відсталість, закуповуючи дрони у третіх країн та розбираючи пральні машини на мікрочипи для зброї. Статус технологічного гравця було втрачено.
Санкції відрізали Москву від напівпровідників, позбавивши доступу до розвитку ШІ та ВПК. Натомість Україна довела здатність ефективно інтегрувати західні системи (від Starlink до систем управління боєм) в умовах реального бойового зіткнення. Країна стала світовим хабом безпілотних технологій. Американські компанії побачили тут перспективний ринок для масштабування розробок.
Великі корпорації також стали інструментом стримування РФ у межах національної безпеки США. Обмеження супутникових мереж для ворога безпрецедентно вплинуло на характер бойових дій на користь ЗСУ.
Для України це відкриває унікальне вікно можливостей у сфері оборонних технологій. Зі споживача допомоги держава перетворюється на повноцінного партнера й лабораторію інновацій для американських гігантів.
Свідченням стратегічного партнерства, а не просто випробувань на піддослідних, є регулярні візити в Україну засновника Palantir Алекса Карпа. Українська сторона виступає тут як повноправний співрозробник софту.
Для екосистеми Пітера Тіля сучасна війна є протистоянням алгоритмів. В Україні відбувається унікальне злиття західного програмного забезпечення з українськими бойовими ШІ-системами та дронами. Технології Palantir адаптуються під тиском ворога в реальному часі. Отримані унікальні дані створюють інтелектуальну власність величезної вартості для глобального ринку оборонних систем. Це робить Україну невід’ємною частиною західного оборонного контуру.
Карп захоплюється українською цифровою екосистемою (Дія та «Оберіг») як зразком трансформації державного управління через софт. Для магнатів успіх України є доказом переваги технологій над масовою мобілізацією старого світу. Вони прагнуть зробити з України вітрину ефективності для подальшого масштабування на НАТО.
Побоювання, що після війни бізнес втратить інтерес і піде, безпідставні. Україні доведеться відбудовувати цифрову архітектуру управління, де Palantir уже глибоко інтегрований. Це довгострокова інвестиція корпорації в контроль над системами інших країн. Озброєна та технологічна післявоєнна Україна стане гігантським ринком збуту, який ніхто не залишить.
Для компаній Тіля підтримка України як фронтиру цивілізації є питанням ідеологічної перемоги. Відхід означав би крах їхньої концепції технологічного захисту демократії.
Синтез інтересів
Це прагматичний симбіоз двох суб’єктів. Держава отримує найкращі ШІ-інструменти для порятунку життів, а компанія — безцінні дані та репутацію переможця у війнах майбутнього. Після війни це партнерство переросте у глибоку системну інтеграцію України в західний технологічний сектор.
Для Тіля, Маска чи Срінівасана бюрократія ЄС або неповороткі процедури НАТО є застарілим софтом, що гальмує прогрес. Безпеку вони бачать не в 5-й статті Вашингтонського договору, а в технологічному паритеті. Суверенний доступ до супутників, автономні дрони та ШІ-аналітика від Palantir можуть стати значно ефективнішим стримуванням, ніж чисельність дивізій.
Ризики для України
Магнати пропонуватимуть Україні модель «Ізраїлю 2.0» — мілітарно розвиненої країни поза блоками, чия безпека є частиною глобальної стабільності. Але інтеграція до ЄС змусить Україну переймати європейський бюрократичний баласт. Корпорації ж хочуть бачити тут чистий лист для експериментів, неможливих у США чи Німеччині через суворий опір профспілок та екологів.
Підключення країни до платформ Тіля, Карпа чи Маска дозволить їм впливати на внутрішні процеси в обхід дипломатичних каналів. Магнати — не державні діячі. Їхня підтримка прагматична: за зміни бізнес-стратегії інтереси України можуть бути відкинуті. Країні критично важливо розвивати власну технологічну базу і дбати про суверенітет.
Відмова від ЄС та НАТО заради експериментальної моделі загрожує перетворенням України на сіру зону, а українців — на вічних воїнів-найманців, що захищають чужий спокій. Суспільство прагне стабільності. Відданість техномагнатів не закріплена юридично міждержавними договорами, тому така крихка модель в умовах сусідства з агресором є смертельно небезпечною.
Залишити коментар