Для більшості юнаків вісімнадцятиріччя є часом навчання та розваг. Проте Владислав Степанчук обрав зовсім інший життєвий шлях. Хлопець покинув навчання заради захисту батьківщини. У критичний момент він врятував побратимів від смерті. Тепер його знає вся країна.
Молодший сержант 10-го мобільного прикордонного загону «Дозор» Владислав Степанчук отримав найвищу державну нагороду. Хлопець став наймолодшим Героєм України, заслужено виборовши «Золоту Зірку» у 19 років. Про бойові будні, прошиту техніку та полонених окупантів він розповів у інтерв’ю .
Повномасштабне російське вторгнення застало майбутнього захисника зовсім юним. На той момент підлітку було приблизно 16 років. Тоді хлопець уже встиг скласти присягу на вірність Україні. Напад сусідньої держави викликав у нього такий самий шок, як і в мільйонів інших українців. Він просто не міг повірити у реальність цих страшних подій.
Згодом юнак вирішив кардинально змінити своє життя. Спершу він вступив до Державної прикордонної академії, що розташована у місті Хмельницькому. Проте після шести місяців занять курсант чітко зрозумів, що займається не своєю справою. Керуючись цим внутрішнім відчуттям, він відрахувався. Хлопець вирішив добровільно піти на фронт.
Багато однолітків юнака обирали безпечні студентські аудиторії. Своєю чергою, старші чоловіки подекуди намагалися ховатися від призову. Для Владислава головним тригером стала необхідність захищати свій дім від знищення. Окупанти прийшли відібрати землю та прагнули ліквідувати українців як націю. Іншої мотивації добровольцю не знадобилося.
Близькі люди спочатку категорично не сприйняли такий дорослий вибір підлітка. Рідні батьки поставилися до рішення сина вкрай негативно. Вони дуже хвилювалися та хотіли для нього звичайної цивільної освіти. Друзі підлітка теж були сильно вражені. Втім, товариші все ж знайшли в собі сили підтримати добровольця.
Зараз молодий військовослужбовець продовжує виконувати завдання. Повертатися за офіцерськими погонами до академії прикордонник наразі не збирається. Сьогодні він має надто багато роботи безпосередньо на передовій. Про подальше майбутнє боєць планує думати згодом.
Свій перший вихід на позиції захисник пам’ятає в усіх деталях. Хлопцеві було страшно, адже реальна війна кардинально відрізняється від теорії. Життя змінилося миттєво, викликаючи сильні сумніви та переживання. Поле бою виявилося зовсім іншим світом.
До початку служби Владислав чув багато жартів про недолугість російських солдатів. Проте на передовій військовий швидко позбувся цих небезпечних ілюзій. На його думку, ворог вміє воювати на нормальному рівні. Інакше ЗСУ вже давно здобули б перемогу.
У підрозділі доброволець опинився поруч із набагато старшими чоловіками. Багато побратимів за віком цілком годилися юнакові в батьки. Проте жодної надмірної опіки чи батьківського ставлення до себе хлопець не відчував. На фронті панувала виключно рівноправна та міцна братерська атмосфера.
Головне випробування чекало на прикордонника під час складної Курської операції. На Сумщині підрозділ опинився в оточенні, і юнакові довелося діяти миттєво. Він самостійно взяв відповідальність за побратимів. Завдяки спільним зусиллям бійцям вдалося дати відсіч та успішно прорватися.
Зв’язок у зоні бойових дій ворог глушив дуже жорстоко. Попри перешкоди, військовий зумів зв’язатися з командуванням через термінал Starlink. Спеціально модифікований апарат працював у Курській області завдяки унікальній прошивці. Коротка розмова тривала близько семи хвилин.
Жодних офіційних наказів очолити групу від вищого штабу хлопець не отримував. Керувати людьми в оточенні підліток почав суто з власної ініціативи. Оточені побратими зреагували на дії юнака абсолютно адекватно. Вони миттєво підхопили ідею та почали допомагати командиру.
Під час самого прориву військовослужбовець не мав часу на зайві емоції. Величезний психологічний тягар за життя двох десятків людей прийшов пізніше. Полегшення настало лише після успішного перетину кордону. Тоді бійці нарешті опинилися на рідній землі.
Рятувальний маршрут пролягав через довгу та широку лісову посадку. Групі залишалося пройти через зелені насадження ще близько 400 метрів. Ця ділянка була насичена окопними лініями та українськими силами. Бійці могли відходити від однієї захищеної позиції до іншої.
Сам Владислав довгий час не міг повністю усвідомити масштабів зробленого. Натомість врятовані військові щиро раділи своєму дивовижному порятунку. В безпечному місці чоловіки міцно обіймалися та сміялися.
Звістку про присвоєння найвищого звання прикордонник зустрів безпосередньо на бойовій позиції. Товариші просто надіслали йому лінк на відповідний указ Президента. Боєць зізнається, що навіть зараз не до кінця вірить у цю подію.
Церемонія нагородження в столиці викликала у молодого сержанта сильне хвилювання. Втім, особливих веселощів під час зустрічі з керівником держави військовий не відчував. Владислав постійно думав про загиблих героїв, чиї ордени посмертно отримували родичі. Таке усвідомлення повністю затьмарювало радість.
Мати дізналася про високу нагороду свого сина від абсолютно сторонніх людей. Юнак перебував на позиції та не мав можливості зателефонувати додому. Жінка відпочивала, тому раптовий дзвінок спочатку її сильно налякав. Вона одразу подумала про найгірше.
Після отримання «Золотої Зірки» ставлення батьків до військової служби сина змінилося. Вони визнали його правоту та самостійність у прийнятті рішень. Мати продовжує балувати сина смачними стравами під час коротких відпусток. Проте тепер рідні більше не відмовляють його від служби.
Пізніше підрозділ Владислава брав активну участь в обороні Харківської області. Там українські прикордонники успішно ліквідовували ворожі прориви та брали полонених. Протягом двох місяців запеклих боїв нашим захисникам знову допомагали прошиті «Старлінки». Модифікована техніка засліплювала окупантів під час зіткнень.
Затримані на Харківщині росіяни озвучували нову версію своєї появи на українській землі. Вони стверджували, що їх відправляли охороняти російський кордон від наступу ЗСУ. Солдатам обіцяли звичайні чергування в нарядах. Проте потім командири просто гнали піхоту вперед під кулі.
На думку Героя України, розум у головах російських солдатів вмикається занадто пізно. Це відбувається лише тоді, коли їх починають масовано знищувати. Тільки крокуючи по трупах своїх соратників, загарбники починають сумніватися. Втім, навіть за таких умов до багатьох із них нічого не доходить.
Залишити коментар