Вашингтонська адміністрація на чолі з Дональдом Трампом демонструє вражаюче вміння вибивати клин клином. Його команда вже встигла переосмислити роль США у світових війнах. Тепер масштаб зобов’язує політиків взятися за Католицьку церкву та Папу Римського. Для людей, вихованих на голлівудських наративах або тезах про «бездуховний Захід», це виглядає дивно. Проте варто пам’ятати, що Сполучені Штати залишаються дуже релігійною країною. Орієнтація американських лідерів на переконання власного виборця є цілком логічним кроком. Це не класичні «праві», до яких звикла Європа. Прогнозувати фінал спроб нового «Імператора» порозумітися зі Святим Престолом зараз важко. Навіть викрадення мафіозі чи залякування терористів виглядають простіше.
Сам Дональд Трамп розпочав жорстку публічну критику Папи Лева XIV. Республіканець звинуватив понтифіка у зайвій слабкості щодо злочинців. Також Трампу не подобається позиція Ватикану, який нібито вважає нормальним майбутнє володіння Ірану ядерною зброєю. Згодом американський лідер згенерував у штучному інтелекті зображення самого себе. На малюнку він постав у ролі Христа чи медика в його образі. Подібна дискусія про непомильність Папи могла б нагадувати давні суперечки імператорів і понтифіків. Але це теологічне питання закрили вже давно. Проте епатажного політика це не зупинило.
Цікаву гру розпочав віце-президент Джей Ді Венс, який є неофітом-католиком. Йому довелося маневрувати між лояльністю до шефа та збереженням електорату. Політик публічно дякував Папі у соцмережах і водночас виправдовував Трампа його унікальним «стилем». Проте протестантське культурне середовище США зрештою перемогло набутий католицизм Венса. Віце-президент вважає, що Папа повинен займатися суто теоретичними питаннями моралі. Натомість вирішувати долю війни та миру має саме президент США. Адже Святе Письмо вміє читати кожен християнин. Остаточно довів ситуацію до гротеску міністр війни Піт Хеґсет. Він просто використав цитату з «Євангеліє від Тарантіно».
Для сучасної Європи релігійні суперечки політиків у ХХІ столітті видаються парадоксальними. Серйозні теологічні протистояння там завершилися кровопролитними війнами ще 300-400 років тому. З того часу релігія стала лише додатковим маркером у національних чи політичних конфліктах. У світі закріпилося переконання, що подібні суперечки притаманні відсталим суспільствам. Сусідство з Росією, де церква є прямим інструментом державного апарату, підсилює цей подив. Тому американська релігійна дискусія дивує європейців.
Українську політику теж важко назвати повністю секулярною. Ще за часів «православного комуніста» Леоніда Кучми релігійність стала обов’язковим елементом іміджу. Образ «праведників» пізніше успішно експлуатували такі діячі як Леонід Черновецький чи Михайло Добкін. Зараз жоден державний захід не обходиться без присутності церковників та пастирського благословення. У парламенті постійно створюють депутатські об’єднання за християнські цінності та мораль. При цьому Православна церква чітко поділена на проукраїнську та проросійську частини. Цей поділ дзеркально повторює старе політичне розмежування на «помаранчевих» та «біло-блакитних». Теологія в цих процесах не відіграє жодної ролі. Саме тому теологічні заяви Венса здаються українцям ненормальними. Натомість логіка президента Польщі Кароля Навроцького нам цілком зрозуміла. Він прагне повернути київський костел святого Миколая саме «польським католикам». Це повертає нас у початок ХХ століття. Тоді римо-католиками вважали поляків, а православними – українців. У цій схемі традиційно губляться греко-католики, протестанти чи православні росіяни.
Для розуміння американського контексту варто згадати історію Білого дому. Першим президентом-католиком став Джон Ф. Кеннеді лише у січні 1961 року. До цього моменту американська влада залишалася закритим клубом для протестантів англосаксонського походження. Під час виборчих перегонів 1960 року релігійна приналежність Кеннеді була його найбільшою проблемою. Протестанти серйозно побоювалися, що лідер-католик виконуватиме вказівки Ватикану, а не Конституцію. Йому довелося виступити з промовою перед пасторами в Гʼюстоні. Політик заявив, що є кандидатом від Демократичної партії, який за збігом обставин є католиком. Кеннеді запевнив, що не виступає від імені церкви у державних справах.
Для Дональда Трампа ситуація ускладнюється особистим політичним підтекстом. Другим в історії президентом-католиком став його головний опонент Джо Байден. Який переміг республіканця на виборах 2020 року. У сучасній Америці релігія Байдена вже не викликала таких гострих дискусій, як за часів Кеннеді. Суспільство у США суттєво змінилося. Проте сам Трамп не змінюється і знову втягується у словесні перепалки з Папою. Це лише підтверджує високу релігійність Америки.
Українські лідери думок зараз звично намагаються висміювати релігійні заяви американського президента. Так само в Україні вже другий рік поспіль легковажно «відмахуються» від самого Трампа. Проте реальне потепління стосунків з Вашингтоном почалося завдяки зусиллям українських протестантів. Саме вони розповіли американським одновірцям про російські переслідування та знущання. Така діяльність реально рятує людські життя без зайвого пафосу. Це набагато важливіше за дотепні коментарі у соціальних мережах.
Залишити коментар